Юродивый

Блоґ: Альберт Комарі

ЮРОДИВЫЙ

По улице разбитой и чумной
Юродивый шагал, оскалив зубы.
Сочувственной души не видно ни одной,
Лишь совести коверканный обрубок.

«Эй, ты, юродивый, станцуй нам трепака!», -
Кричит Барбос в облезлом полушубке.
Что взять с него, больного-ль, дурака?
Что выжать из заплесневевшей губки?

Струя дождя хлестала по домам,
Вода смывала грязь с камней гранёных,
Но где царит невежество и срам,
Бессильна и она очистить чёрных.

Оскал улыбки, звоны бубенцов
На колпаке шутовском веселили злобу,
Насмешки злые храбрых молодцов
Разили метко. Так угодно Богу?

Ну а ему, юродивому, всё равно,
Обиды не тая, шагает неустанно.
Светло вокруг или темным-темно –
Он крест несёт свой по дороге главной.

5 коментарів

Не знаю… може не в тему… Мені інколи здається, що юродиві взяли на себе гріхи світу, взяли, щоб іншим було легше… Їм важко дивитися в очі. Їх важко любити. По справжньому любити не жаліючи.

Галино, та як же не в тему???!!! Я саме це й мав на увазі, коли народжувався цей вірш!

Дякую, Альберте. Ми навзаєм тільки в питаннях націоналізму не зовсім розуміємо одне одного (та і то, думаю, проблема не стільки в людях, скільки в дурних стереотипах), а так в більшості мислимо взаємосумісно.

Напевно, якщо би ми з вами мали можливість спілкуватися не тільки по інтернету, то знайшли би спільну мову в усіх питаннях… :))
А якщо чесно, я взагалі намагаюся останнім часом не перейматися питаннями націоналізму — надто багато інших тем для спілкування і надто багато більш актуальних для мене проблем… :))

Так, думаю спільну мову завжди можна знайти, головне хотіти:)))

А питаннями націоналізму перейматися треба — бо це «всього-навсьго» здорове переймання правом твого роду на життя і щастя.Чого, як націоналістка (прошу не плутати мене із псевдо...), щиро Вашому Роду бажаю.