Мистецтво вічне, або чи можна його оптимізувати?

Міністерство культури України, подейкують, нещодавно ініціювало питання про можливість оптимізації в країні мережі художніх шкіл. Ця інформація з'явилася якраз напередодні відкриття фінальної частини ХХ ювілейної чернівецької обласної виставки-конкурсу творів юних художників, учасників мистецької програми «Нові імена». Відтак під час цього дійства, де панували піднесений настрій, позитивні виступи гостей та учасників мистецького свята, присутні також переймалися й цим не досить приємним питанням.
 
Про що ж, власне, мова? Поголос стверджує, що влада хотіла би, так би мовити, оптимізувати процес навчання й виховання творчої мистецької молоді України. Відтак скоротити кількість дітей, які навчаються мистецтву, та кількість викладачів, які їх навчають. А випускати потрібно стільки ж дітей, скільки відповідні навчальні заклади прийняли їх на навчання. І на 100 відсотків тільки майбутніх геніїв.
 
Словом, зробити з усіма мистецькими закладами щось на кшталт того, що трапилося з громадською організацією «Центр культури, творчості та дозвілля вчителів», колишньою комунальною установою «Чернівецький обласний Будинок вчителя». На своїй сесії 9 червня 2011 року, нагадаємо, депутати облради її ліквідували. З-поміж багатьох інших колективів мистецького спрямування, у складі цієї структури функціонувала дитяча народна студія образотворчого мистецтва (приміщення на вулиці І. Франка, 11). І хоча формально з 1 вересня 2011 року її функції передали обласному центру естетичного виховання «Юність Буковини», всім очевидно: в перенасиченому гуртками палаці багато дітей з колишнього Центру нового місця собі не знайдуть. Що, власне, й намагалися пояснити владі митці під час пікетування ОДА 20 жовтня 2011 року. Однак у відповідь — «глуха стіна» владного ігнорування.
 
Чи має право на життя така думка, така позиція чиновників, що, напевно, хочуть заощадити на культурному вихованні українців? На думку експертів, в мистецьких школах діти повинні навчатися не лише для того, щоб давати результат. Хоча, звісно, й не без цього. Але також для того, щоб знати і розуміти мистецтво. Завдання-максимум, яке намагаються ставити перед юними художниками, — це добре. Це та мета, якої потрібно прагнути, але ще важливіше — охопити якомога більше дітей, допомогти їм естетично розвинутися. Невже не краще кілька разів на тиждень відвідувати заняття в художній школі, аніж займатися невідомо чим і невідомо де?
 
Очевидно, що останнє слово в цій справі мало би бути за фахівцями. Наприклад, такими, як директор Чернівецької художньої школи імені Миколи Івасюка В. Макогон, який справі художнього виховання молоді віддав 30 років свого життя. «Оптимізація неминуча вже тільки тому, що населення України за останні роки значно скоротилося, — поділився з „Добою“ міркуваннями В.Макогон. — Водночас не слід забувати, що на скорочення закладів освіти і культури губернатор краю Михайло Папієв наклав мораторій. І хоча мораторій — це тимчасове відкладення вирішення якоїсь проблеми, це якраз той випадок, коли в гонитві за економією ста гривень треба не ламати дров. Адже наша область була першою в Україні, де в кожному районі було створено художню школу. Це давало можливість виявляти, відбирати талановитих дітей, які згодом творили славу нашого краю у світі. Хто знає в Японії чи Македонії Чернівці? Але якщо роботи вихованців буковинських художніх шкіл з року в рік беруть там золото чи срібло, то якась зарубка в пам'яті про Чернівці залишається. І втратити цю нагоду заявляти про Буковину у світі в жодному разі не можна. Адже одними минулими досягненнями слави не втримаєш, існування художніх шкіл — це вклад у майбутнє».
 
Під час відкриття фінальної частини двадцятої ювілейної чернівецької обласної виставки-конкурсу творів юних художників представники обласної адміністрації та сфери культури також відзначили, що рівень творчих робіт молодих митців із кожним роком зростає. Рівень навчання, рівень осягнення мистецтва сучасною творчою молоддю є насправді високим. Відтак представлені на різноманітних дитячих виставках та культурно-масових заходах роботи вже зараз з повною упевненістю можна називати мистецькими.
 
І справді: упродовж багатьох років твори юних українських митців знають та поважають Франція, Данія, Румунія, Японія, Іспанія та інші країни. То ж чи потрібно втілювати в життя таку «оптимізацію» і чи не призведе вона до зворотного негативного ефекту?
 
«Немає жодних підстав говорити про майбутнє скорочення мережі мистецьких шкіл, — категорично запевнив „Добу“ начальник управління культури ОДА Іван Петрусяк. — Навіть не чув про таке. Навпаки, мережа мистецьких шкіл на Буковині є однією з кращих в Україні. З кожним учнем, на відміну від звичайних закладів освіти, тут в силу специфіки не лише займаються індивідуально, але й витрачають на це чималі кошти. Трапляється, що на одного вихованця школи припадає два педагоги. А на його утримання йде до 600 грн на місяць. Порівняйте з тим, що сплачують за ці заняття батьки. Часто це не більше 30 — 40 грн на місяць. Тому, якщо тут й будуть якісь зміни, то лише у вирівнювання оплати за навчання. Тут справді слід шукати компроміс. Адже мистецькі школи в районах часто забирають левову частку всіх коштів, які виділяють на освіту всьому району. Тому тут має бути знайдено правильне рішення. Можливо, за рахунок фіксування сталого контингенту учнів мистецьких шкіл. Але про їх закриття не може бути й мови».
 
 У той же ж день, коли відкрилася виставка в Чернівцях, Президент України теж відвідав відкриття виставки дитячої творчості під назвою «Країна юних майстрів» у Києві. Хочеться вірити в те, що коли він побачить майстерні твори талановитих українських дітей, то, можливо, зробить такі ж висновки, як і ми. І чутки про так звану оптимізацію так і залишаться лише чутками.