"Барви людської душі" - для шанувальників портретного жанру

Майже щороку ми маємо нагоду впевнитися в тому, що Буковина завжди була, є й буде багата мистецькими талантами. Майже щороку в світі мистецтва спалахує молода буковинська зірочка, яка змушує говорити про себе в повний голос. А 2012 рік і розпочався, власне, з того, що численні шанувальники образотворчого мистецтва в Чернівцях відкрили для себе нову сторінку у вигляді творчості молодої чернівецької художниці Міли Високої. І ось вже в березні всіх вразила ще одна молода, талановита чернівчанка Олеся Лисько, персональна виставка живопису якої нещодавно експонувалася в Чернівецькому художньому музеї.
 
Народилася Олеся в 1990 році в російському місті Саратов і вже з раннього дитинства батьки запам'ятали її з олівцем в руках. У 2001 році вона була «приречена» до навчання в Чернівецькій художній школі ім. М. Івасюка, і найбільш яскраво її талант проявився в четвертому класі цієї школи. Олеся дуже тепло згадує вчителя, який викладав основи рисунку і живопису — це директор Чернівецької художньої школи Віктор Васильович Макогон. «Віктор Васильович — справжній професіонал у своїй справі. Він побачив у мені перспективу і завжди допомагав, чим міг, заохочував до участі в різноманітних виставках та конкурсах», — із вдячністю каже молода художниця.
 
Першим успіхом Олесі Лисько стала перемога в конкурсі «Світ очима дитини» у 2002 році, а наступним вагомим кроком у її творчій кар'єрі стала вдала участь у виставці «Буковинський розмай» 2005 року. Через два роки Олеся вступила до Івано-Франківського інституту мистецтв, де захопилась портретним жанром, який надалі став для неї визначальним жанром її творчості. Тому ї нинішня, перша її персональна виставка складається з портретів різного формату.
 
Саме за допомогою цього жанру вона намагається передати не тільки подібність до оригіналу, а й стан душі портретованої особи. Це дає нам можливість говорити не стільки про фотографічну подібність, хоча на відкриття виставки завітали майже всі «герої» її полотен і всі присутні мали змогу впевнитися у вражаючому сходстві портретів і портретованих осіб, а скоріше про подібність душевну. Звідси й назва виставки — «Барви людської душі». «Ми бачимо перед собою достатньо зрілі, повноцінні роботи. В них чітко обіграно характер, атмосферу, які хотілося подати авторці. Особливо вдалося Олесі передати цю чутливість кольором», — поділилася своїми враженнями директор художнього музею пані Інна Кіцул.
 
Звичайно, хотілося почути й думку Віктора Васильовича Макогона, який зазначив: «Взагалі, удача дитини в художній школі — це удача батьків, удача самої школи. Ну й, звичайно, багато залежить від самої дитини. Олеся завжди мала велике бажання займатися і разом із тим достатньо критично до себе ставилась. І саме тому їй вдалося досягти того успіху, свідками якого ми з вами сьогодні є. Слід звернути увагу на її вміння передати білий ахроматичний колір; це, напевно, найбільша її вдача, хоча білий білий взагалі передати складно».